Gablota trzecia

Zaskakujące, że fotograf operujący obrazem, czuł tak dużą potrzebę wyrażania siebie i swoich przemyśleń w słowach. Praca z tekstem obecna jest właściwie w całym okresie działalności Karasia, ale najbardziej widoczna jest pod koniec jego życia. Teksty te miały różne funkcje. Między innymi służyły do przekazywania wiedzy, w tej swoiście formułowanej psychologii, teorii i historii fotografii. Można powiedzieć, że wymyślał świat na nowo albo robił jego autorską korektę: nie obchodził go ogólnie przyjęty system rozpoznawania rzeczywistości i zmieniał znaczenie pojęć. Wśród tekstów znaleźć można komentarze do bieżących wydarzeń, praktyczne porady i wskazówki, jak żyć, ale także cały wachlarz poleceń, nakazów i zakazów do wykorzystania tak we własnym zakładzie fotograficznym, jak i przez potencjalnych klientów. Osobną grupę stanowią krótkie jedno- lub najwyżej kilkuwyrazowe podpisy do zdjęć. Przeglądając archiwa Karasia, można mieć wrażenie, że produkcja tekstów była wręcz jego obsesją. Wrażenie robi niezliczona liczba językowych i wizualnych wariantów stylistycznych, a także bardzo czasochłonny precyzyjny i bardzo skomplikowany system produkcji napisów. Teksty montowane były na własnoręcznie skonstruowanym pulpicie ze sfotografowanych wcześniej liter i następnie reprodukowane również za pomocą fotografii. Setki tekstów i haseł były pieczołowicie archiwizowane i katalogowane. W jakim celu i według jakiego systemu — trudno dociec. Jedno jest pewne: efekt tych zabiegów jest bardzo intrygujący i kojarzący się nieodparcie z poezją, swoistym dadaistycznym haiku.

Дивовижним є те, що фотограф, який оперував зображенням, відчував настільки велику потребу виражати себе та свої роздуми словами. Робота з текстом присутня фактично упродовж усього періоду творчості Карася, але найбільше помітна наприкінці його життя. Ці тексти мали різні функції. Вони служили, зокрема передаванню знань у цій своєрідно формульованій психології, теорії та історії фотографії. Можна сказати, що він вигадував світ по-новому або робив його авторську коректуру: він не переймався загальноприйнятою системою розпізнавання дійсності й змінював значення понять. Серед текстів можна знайти коментарі до актуальних подій, практичні поради та вказівки, як жити, а також цілий спектр рекомендацій, наказів і заборон, які мали використовуватися як у його фотоательє, так і потенційними клієнтами. Особливу групу становлять короткі підписи до фотографій з одного або максимум кількох слів. Переглядаючи архіви Карася, можна отримати враження, що продукування текстів було просто-таки його нав’язливою ідеєю. Враження справляє незліченна кількість мовних і візуальних стилістичних варіантів, а також надзвичайно часомістка, ретельна й дуже складна система виготовлення написів. Тексти монтувалися на власноручно сконструйованому станку зі сфотографованих раніше літер, а згодом репродукувалися також за допомогою фотографії. Сотні текстів і гасел дбайливо архівізувалися й каталогувалися. З якою метою і згідно з якою системою — важко збагнути. Одне відомо напевно: результат цих заходів надзвичайно інтригує й невідступно асоціюється з поезією, своєрідним дадаїстичним хайку.