Portrety

Wizyta w zakładzie Adama Karasia bywała niecodziennym przeżyciem. Osoby, które przychodziły zrobić sobie zdjęcie, zderzały się z niezwykłym wnętrzem i oryginalnymi metodami pracy fotografa. Aby uzyskać oczekiwany efekt mimiczny, tak zwany „wyraz”, klient wprowadzany był przez „reżysera” Adama Karasia w określony nastrój. Fotograf roztaczał przed pozującym wizje, angażując go w rozmaite role, np. romantycznego kochanka albo generała. A wszystko to na tle dźwięków muzyki lub odgłosów ptaków, puszczanych z płyt gramofonowych.

Відвідини ательє Адама Карася були небуденним досвідом. Люди, які приходили зробити собі фотографію, стикалися з незвичним інтер’єром та оригінальними методами роботи фотографа. Щоб отримати очікуваний мімічний ефект, так званий «вираз», «режисер» Адам Карась навіював клієнту певний настрій. Фотограф зображав перед позувальником цілі картини, спонукаючи його відігравати різні ролі, наприклад, романтичного коханця або генерала. А все це під звуки музики чи щебетання птахів, що звучали з грамофонних платівок.

Adam Karaś wytworzył rozpoznawalny i oryginalny styl fotografii portretowej. Do jego charakterystycznych elementów należą mocne kontrasty światła i cienia. Początkowo były to głównie ekspresyjnie oświetlone twarze modeli, później pojawiły się formy światłocieniowe, stanowiące dekoracyjne tło dla pozujących postaci. Karaś chętnie używał w swoim atelier rekwizytów. Oprócz tradycyjnej kolumny i kotary atmosferę zdjęć budowały takie elementy jak: drewniana kula, lustro, księżyc czy profil Nefretete. W latach 70. i 80. XX w. fotograf wypracował oryginalny typ portretu, w którym obraz łączony był z tekstem.

Адам Карась витворив упізнаваний і оригінальний стиль портретної фотографії. До його характерних елементів належать сильні контрасти світла й тіні. Спочатку це були переважно експресивно освітлені обличчя моделей, згодом з’явилися світлотіневі форми, що становили декоративне тло для постатей, які позували. Карась охоче використовував у свому ательє реквізит. Окрім традиційної колони і завіси, атмосферу світлин творили такі елементи, як дерев’яна куля, дзеркало, місяць або профіль Нефертіті. У 70-х і 80-х роках XX ст. фотограф розробив оригінальний тип портрета, в якому зображення поєднувалося з текстом.

Fotografie Karasia są zapisem przemian społecznych i kulturowych, jakie zachodziły na przestrzeni kilkudziesięciu lat przypadających na jego działalność. Pokazują, jak ewoluował styl portretowania i jak zmieniał się styl życia.

Фотографії Карася фіксують соціальні та культурні трансформації, що відбувалися упродовж кількох десятків років, на які припала його діяльність. Вони показують, як еволюціонував стиль портретування і як змінювався стиль життя.

Na posępną atmosferę zdjęć z lat 80. XX w. mogły mieć wpływ nastroje pogrążonego w kryzysie społeczeństwa, a także zła jakość materiałów fotograficznych i zapewne kondycja posuniętego w wieku fotografa. Charakterystyczne dla tego czasu są fotomontaże łączące fotografie z tekstami. Były to pracochłonne kompozycje, którym coraz rzadziej wychodzący z domu Adam Karaś mógł poświęcić czas konieczny do ich wykonania.

На похмуру атмосферу фотографій 80-х років XX ст. міг мати вплив настрій зануреного у кризу суспільства, а також погана якість фотоматеріалів і, вочевидь, похилий вік самого фотографа. Для цього часу характерні фотомонтажі, що поєднують фотографії з текстами. Це були трудомісткі композиції, яким Адам Карась, який дедалі рідше виходив з дому, міг присвятити необхідний для їхнього створення час.

Portrety dzieci z towarzyszącymi im podpisami były być może kolejnym pomysłem biznesowym, który fotograf chciał włączyć do swojej oferty, lub służyły do miniwystaw w obrębie zakładu. Mogą o tym świadczyć otwory po szpilkach na większości fotografii z tej serii. Należą one do wcześniejszych przykładów zdjęć z podpisami, które Karaś rozwinął intensywnie w latach 1970–1980.

Портрети дітей із супровідними підписами були, можливо, ще однією бізнес-ідеєю, яку фотограф хотів включити до своєї пропозиції, або ж служили для мінівиставок у ательє. Про це можуть свідчити отвори від шпильок на більшості світлин із цієї серії. Вони належать до раніших прикладів фотографій із підписами, які Карась інтенсивно розвинув у 1970–1980-х роках.

Zainteresowanie zarówno fizjonomiką, jak i tworzeniem systemów i kompozycji estetycznych widoczne jest nawet w sposobie podejścia do zwykłych zdjęć legitymacyjnych. Karaś tworzył repetytywne układy podobieństw twarzy, fryzur, wieku lub elementów ubioru. Paski z portretami powstawały w celu eksponowania w witrynach reklamowych.

Зацікавлення фізіогномікою, а також творенням естетичних систем і композицій помітне навіть у способі, в який фотограф трактував звичайні фотографії на документи. Карась творив повторювальні уклади подібностей облич, зачісок, віку або елементів одягу. Смужки з портретами створювалися для експонування у рекламних вітринах.

Adam Karaś w atelier wykorzystywał różnorodne efekty własnego pomysłu, dekoracje i rekwizyty, z których najbardziej charakterystycznym była drewniana kula. Pojawiła się około 1943 roku i być może inspirowana była artykułem o baronie Münchhausenie w czasopiśmie niemieckim, które znalazło się wśród rzeczy fotografa. Wśród rekwizytów atelier znajdują się między innymi też dwie balustrady z giętymi elementami. Po uważniejszym przyglądnięciu się można zauważyć, że do wykonania jednej z nich użyto zaskakujących materiałów — gumowych węży.

Адам Карась використовував у ательє різноманітні ефекти власної розробки, декорації та елементи реквізиту, найхарактернішим із яких була дерев’яна куля. Вона з’явилася близько 1943 року і була, можливо, надихнута статтею про барона Мюнхгавзена в німецькому часописі, який опинився серед речей фотографа. Серед реквізиту ательє є, зокрема, дві балюстради з гнутими елементами. Якщо уважно придивитися, можна помітити, що для виготовлення однієї з них було використано несподіваний матеріал — гумові шланги.

Fotografie erotyczne wykonywane w zakładach fotograficznych nie należały do rzadkości. W zbiorach po Adamie Karasiu jest ich niewiele. Jak głosi legenda, fotograf zniszczył je na życzenie żony. Ocalały zdjęcia niedosłowne, jednak o dużym potencjale uwodzicielskim, wykorzystujące przezroczystości, eksponujące nogi, ciało, dłonie i zalotne uśmiechy. Bardzo zmysłowe są odbiegające od rutynowych ujęć portretowych fotografie z wyeksponowanymi rękami i nogami. Nie wiadomo, czy był to przejaw szczególnej fascynacji czy raczej poszukiwanie nowych motywów i kompozycji.

Еротичні фотографії, що виконувалися у фотоательє, не були рідкістю. У зібранні, яке залишилося після Адама Карася, їх небагато. Згідно з легендою, фотограф знищив їх на прохання дружини. Збереглися світлини не відверті, але з великим потенціалом спокусливості, з використанням прозорості, з демонструванням ніг, тіла, долонь та грайливих усмішок. До надзвичайно чуттєвих належать фотографії з експонованими руками і ногами, що відбігають від стандартних портретних ракурсів. Невідомо, чи це був прояв особливого захоплення, чи радше пошук нових мотивів і композицій.

Portrety z cieniem są jednym z charakterystycznych zabiegów stosowanych przez „Braci Karaś”, a później przez samego Adama Karasia. W latach 30. i 40. XX w. zdjęcia były starannie kolorowane i zapewne stanowiły ekskluzywną ofertę zakładu. W latach 70. Adam Karaś, wykorzystując swoje doświadczenia z fotomontażem, często stosował podwójną ekspozycję.

Портрети з тінню є одним із характерних прийомів, які використовували «Брати Карасі», а згодом сам Адам Карась. У 30-х і 40-х роках XX ст. фотографії старанно розфарбовувалися і, вочевидь, становили ексклюзивну пропозицію ательє. У 70-х роках Адам Карась, використовуючи свій досвід фотомонтажу, часто застосовував подвійну експозицію.

W latach 30. i 40. XX w., kiedy zakład się rozwijał, rozpoznawalnym elementem utrwalonym na fotografiach były kompozycje z zastosowaniem silnego światłocienia. Również częstsza niż w późniejszych latach była wyrazista mimika i gestykulacja portretowanych. Można na tych zdjęciach dopatrzyć się inspiracji ekspresjonizmem, zwłaszcza filmowym.

У 30-х і 40-х роках XX ст., коли ательє розвивалося, упізнаваним елементом, зафіксованим на фотографіях, були композиції з використанням виразних світлотіней. Також частіше, ніж у наступних роках, траплялася виразна міміка й жестикуляція портретованих. На цих світлинах можна помітити сліди впливу експресіонізму, особливо кінематографічного.